Над ставом схилилися й плакали верби, і кидали образ свій у загадкове плесо. Плакали верби над ставом і тягли свої постаті колом.
Осінь прийшла несподівано, заворожила, зашептала болі та скарги і саму невиразну, мутну як кришталь соляний, поклала велетенську сльозу солону на все: на луки та поля, на річки, на хатки присадкуваті та на церковці, що пнуться зеленими чолами навшпиньки.
Осінь прийшла несподівано і захопила в полон мутний Андрія…
Осінь не має тямки, осінь не має розуму, вона причинна вакханка, вогкістю колін своїх причаровує, тьмяністю синіх очей вколисує, цупкістю обійм обезволює, персами своїми достиглими в'ялить тіло.
Осінь зашепче, зіллям закурить. Золото, рубин, корали — чи не кров?
І ворони сплітають вінки свої вороні, вінки блискучі на сталевім тлі вагітних хмар…
І пішов такої осени Андрій в степи, «бур-
