— Де правда? Чи може їх, тих правд, є дві?..
А далі виринала перед очима постать Гаюна, а за ним чорнява та жвава Галка..
Зелений дашок на електричній лямпі робить химерними всі обриси хатніх речей, тихими та легкими. Здається, вони живі — етажерка, ця, незграбна й похила, цей подертий шкуратяний фотель…
Юра лежить горілиць на твердому ліжкові. Микола сидить за столом, головою схилившись на руки, й розглядає якийсь журнал.
Доаго мовчать. Під канапою в дикій розпуці проверещала миша, зашаруділа й замовкла. Холодний дощ б'є гострими нігтями в холодну шибку. Юра дивиться в стелю. Тоді голосно зідхає й, не повертаючись, тихо каже:
— Миколо, розкажи мені про Галину.
— Про Галину? — питає Микола, не підводячи очей від журналу, — що ж я скажу тобі?.. Славна дівчина. Тиха така. Зросла на селі, немов лісова сіра квітка. Знаєш — такі є квітки, що десь між папороттю ростуть непомітним цвітом, аж подивишся десь на провесні й здивуєшся, яка краса! Влітку ці квітки нецікаві, ти не помітиш їх серед буйних запашних бур'янів!
— Але на провесні…
