ста. Дощ ляскотів по калюжах і вітер розпанахував його тканини.
Змоклий і стомлений я повертався додому. Перейшов Троїцький міст і, опинившися на Марсовому Полі, завернув праворуч. Десь з лівого боку моторошно гомоніли голі дерева Літнього Саду.
І ось тоді, притискаючи до грудей легеньку парасольку, вона, обігнавши, пройшла повз мене. Я пізнав її відразу. Хоча з часу мого від'їзду поминуло вже вісім років, алеж я бачив її кожної ночі. І ви знаєте, що зробив я тоді? Ви знаєте? Я спинився, спершися на стовбур лихтаря й дав їй одійти кроків на сто. Я здалеку йшов її слідами, впиваючися постаттю її крізь мокру просторінь тяжкого туману. Я не насмілився заговорити до неї, бож тої надуявної слави я ще не здобув своєму струментові… Вона ввійшла в Мільйонну вулицю й тут її заснував тяжкий туман.
Я вартував її сон.
З того часу мені щастило. Я бачив її досить часто, досить часто стрічав на Мільйонній вулиці й, ховаючись далеко ззаду, проводив доти, доки не губилася вона в юрбі. Пригадую — спочатку носила жовту в'язану шапочку, далі фетровий капелюх, а ще пізніше — хутряний…
Мільйонна вулиця, вузька й похмура, з кам'яними брилами старосвітських будівель обабіч! Вона спорожнила мою душу! Від зимового палацу азіятських сатрапів, від десяти Теребе-
