що не знаю лекції тому, що мама горілкою торгує!..
Соня жбурляє книжку. Книжка падає на клавіякорди, і з них тихим стогоном відгукаються розбиті звуки й тремтять хвилину…
Гості сміються…
— Сонічко!..
Мама плаче. Вона каже, що Соня невдячна, що вона для неї гроші заробляє. Хіба вона того не знає?..
Гості сміються п'яним, нестриманим сміхом із маминої мови, з Сониного гніву, з розбитих клавіякордів, що мамі нагадують молодість.
У неділю приходить — актор Борисов і з ним ще молодий юнак. Це мамині улюблені гості — вона каже, що вони інтелігенти, бо ніколи не лаються і все платять…
Соня прислухається до їхніх розмов і балакає з ними.
Юнак виправляє їй зшитки української мови. Борисов каже, що він поет, і це цікавить Соню…
Мама показує їм свої старі фотографії, вона розказує про себе улесливим тихим голосом і витирає несподівані сльози…
— Це було тоді, коли мій чоловік ще був живий; ви бачите, який він красень! Це він фотографувався, коли був за аґента в продкомі… Я тоді не торгувала…
Соня згадує тата й щось їй боляче відгукається в душі.
