Уключив електрику й взявся папером розтоплювати залізну грубу. Дров не було, а паркан хлопці ще вчора допалили.
Прийшов Володько й, суворо привітавшися, став лагодити гранки, сортувати за розміром шпони — довгасті, гнучкі та чорні.
— А я думав, ви не прийдете, — здивувався на порозі молодий його помічник Гнат, що йому кучерявий вороний чуб за малим у око не ліз.
— Не прийдете, — перекривив Володько, — тільки й знає, що спізнятися…
— Передовиця готова? — Убіг вічно збентежений довгий та якийсь зігнутий випусковий Труновський.
— Усе готове, давайте швидше сьогодні, а то…
Володько не скінчив. Гарматний вибух довершив його думку, сухо пролунавши за товстезним муром та продзеленчавши шибками в подвійних рямах.
Труновський здригнувся. Його тремтючі пальці нервово забігали по довгастих гранках коректурних відбитків…
— Володю, ось передова. Гнате, візьми гасло — на всі п'ять. На всі п'ять крупно. Пошукай такого жирного, — здається квадратовий був би підходящий.
— „Хатинам — мир, палацам — війна“, — по складах прочитав гасло Гнат і чомусь посміхнувся, — на п'ять колонок.
