рукою мацаючи стінку, а другою — загрібаючи пасма чуба.
Як він погляне в її прекрасні очі? Мила, хороша… славна, — метушилося в його голові…
— Десь штепсель…
Незаймане тепло тримало в чарах усю істоту…
— Ось він… — Довго вовтузився й зрештою всунув, мружачи очі від раптового світла.
— Білет? Зараз…
Він подав квитка й через плече матроса несміло глянув у протилежний кут.
Вона стояла спиною, риючись у своїй торбинці.
— У вас, громадянко, квиток третьої кляси, вийдіть, будь ласка, а то помічник оштрафує.
Вона мовчки схопила червоного жакета й озирнулася зашарілим обличчям. Вузький розріз невиразного кольору очей, темна плямка під вухом та пасма жовтого волосся, що вибилося з-під червоної хустини — примусили Рому здригнутися з огиди на згадку зморних хвилин під касою.
Автор вийшов із темного нічого й зневажливо, з огидою, роздивлявся кумедну, жалюгідну бутафорію.
Вона мовчки вийшла.
Рома піднявся на чардак.
Пароплав стояв на мілині й кілька тривожних та дужих голосів десь за облавком безладно вигукували накази, поради, просто поклики. То матроси човном завозили котву, щоб утворити опір для зрушення.
