Сторінка:Тась Д. Сад (1930).djvu/56

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Місяць величезним серпом нахилився над чорним далеким гаєм, а з близького білого берега перешіптувалися тихі лози. Несказаний спокій лився з-довкола у душу, споглядальна запашна нерушність літньої землі благословляла спочинок і працю.

Рома зідхнув на повні легені, немов усвідомивши перед опущеною завісою, що вся пережита катастрофа була тільки но витвором лицедійства. Він у знемозі впав на вогку лаву й грудьми сперся на вигнуте поруччя, радісно намагаючись втягти в себе кожну деталь звуків та відтінків лагідної, безтурботної та всевладної природи.

У бічній кишені під тиском поручнів зашамотіло. Рома здригнувся й витяг чотирьохкутник пакету.

— Го-то-во! — розляглося крізь тишу.

— Вперед! — глухо, немов у бочку.

Пароплав здригнувся, а за поручнями загуло, заплескало, загуркотіло виром лопасте колесо.

Перегнувшися, Рома вдивлявся у вир той, далі зім'яв у руці й кинув у нього пакета з трьома рядками безладних, нервових літер.

Випроставшись, він глянув навколо й радісно посміхнувся до зорі, що простягала свій персидський єдваб за заломами вибагливого річища та чорних, насуплених круч.

Р. 1928. Київ.