— Русалку знати треба. Їдеш на воду — ніколи трави свіжої не бери, зроду не простить, — повчаючи додав старий рибалка, що його борода з сухолистям спліталася й у вечірніх сутінках справляла вражіння густого латаття.
Його товариш — безвусий хлопчина Гнат — справжній циган з розхристаними спижовими грудьми, допіру закінчив безжалісно скребти живу рибу, що слизько трепихалася в його цупких пучках, наготував казанок, виразно та якось думно висякався набік і почав кресати вогонь у хмиз та покручений дубовий сухолист.
Багаття спалахнуло. Червоний, патлатий вогонь маяв перистими крилами і якось одразу згасив недужі сутінки, наблизив, стягнув густе коло кленових та дубових постатів. Річний, вогкий вітрець просковзнув, захопив оберемки їдкого диму й далі подався кленами…
Цілий день проблукавши з Семеном та його сетером Брефом по болотах, полюючи на качок, ми страшенно натомилися. Кожне сказане слово обминало увагу та якось дивно й особ-
