Льодовицина. Кажуть, що саме в наслідок цих розмов і позбувся старий найприбутковішої роботи в аристократичних домах… Але це його обходило дуже мало. Він тільки щільніше причинив свої двері й ще рідше став з'являтися по людяних місцях.
Про що саме перешіптувалися, позираючи в їхній бік, перекупка з дячихою, чому не дружні, але цікаві перехресні погляди різали на них крізь базарну юрбу, — маленький Мак не знав, ніколи діда про те не питався. Але й до його вуха долітали шматочки варіяцій про ніби не зовсім природну смерть жінки Льодовициної, ба й чув, правда, дуже туманні натяки на якісь то якісь то дивні взаємини старого з ним — маленьким Даньком.
Для Данька Льодовицин був майже бог, для Данька він був більше над усе — грізне й ніжно любиме, загрозливе й привабне. Отож не дивно, що чим більше засновувало стару майстерню павутиння нових варіяцій, чим частіше на її вікнах спинялися до заздрости цікаві очі випадкових міщан, Данько глибше поринав у сутінь павукових закутків, де тільки дід і таємниця звуку.
Якось вибрався старий аж на другий край міста до купця Забородкина ладнати фісгармонію. Вибрався й дуже забарився. Сумно стало самому Данькові. Він вийшов на вулицю й побачив — хлопчаки край тюремних майстерень змія запустили. Дуже несміливо, бо без діда
