шили цвіт. Потрібний був бодай один тільки промінь. І промінь з'явився.
… Слухав концерта відомого скрипаля й побачив очі. Дівчина, чорнява дівчина сиділа в сусідній ложі й повними туги очима дивилася туди, де чотирикутник рампи блищав жовтявими вогнями. Тоненька блюзка обережно облягала її округлі плечі й білий бантик підкреслював оксамитову смуглявість обличчя. Двома рисками, час від часу, здригало її підборіддя й тоді тремтіли вуста, ніби до посміху, маленькі й вередливо блискучі. Він побачив її несподівано й здригнувшися відірвав руку з поруччя ложі, бо лікоть обпікся об її блюзку.
Плакала скрипка відомого скрипаля, високі нотки її розпачливого стогону намацували цупке склепіння залі, відтак сміялася крізь сльози, казала дивне казання, малювала ясні дороги. Але він того не чув. Він знітився в куточку й тремтів, немов у лихоманці. Ці очі, саме ці, не раз дивилися йому в серце самотними ночами. Ці пальці, саме ці, пестили його чуба, коли знеможений і розбитий падав на залізне ліжком
Оплески, світло, гамір. Заля пливла тисячами голів. Знімалася й падала завіса. Грюкотіли стільці. Але він зі скам'янілости зірвався тільки тоді, як вона — дівчина маленька й чорнява — встала й вийшла. Голос завмер йому в горлянці й рухи були чужі. Відшукав своє пальто й натяг розгубленим рухом, піднімаючи голову над головами юрби, бодай не загубити білого
