— За що? За що? — і, вийнявши з кешені жменю підсмаженого насіння, вибираю гарбузові кабачки й з смаком лузаю гарбузові кабачки (мовляв, „за що? за що?“).
Нарешті, поговоривши про садизм, пролетарських письмоводителів і рябу шкапу, ми йдемо до нашого мецената — Раїси Азарх. Вона зустрічає нас милою усмішкою.
— А… — говорить Раїса Азарх. — Дуже рада вас бачити! А тебе, Nicolas, особливо!
Вона мені пропонує перевидати мої твори під назвою — „Твори“. Я, звичайно, відмовляюсь. Словом, я проти. Вона — за. Я проти! Вона — за! Виявляється також, що за і мої приятелі, як от Аркадій Любченко. Тоді я погоджуюсь, і ми складаємо умову.
… І от умову складено. Я знову перечитую свої оповідання (до речи, страшенно нудно перечитувати) і сідаю писати „вступну новелу“. Але що писати? Знаю тільки, що написати обов'язково треба, бо ж і я все-таки несу відповідальність за себе.
… І от я відповідаю. По-перше — „твори“. Це зовсім не „полное собрание сочинений“, це не претенсія — це непереможне бажання моїх меценатів: Раїси Азарх, Сергія Пилипенка й Аркадія Любченка. Отже за всякими справками з приводу назви звертайтесь, будь ласка, до вищеназваних меценатів. І далі (щоб не забути): в перший,
