Вівдя махнула рукою:
— Прощай, поле!
Десь несподівано одкликнулось луною.
Припинилась. Задумалась.
— Це баба Горпина!
— Яка баба? — спитав Вольський.
— Та то так! — засміялась вона. — Була така… баба… чудесна…
Вирвала руку й крикнула:
— Біжім!
|
Христя посідала невеличку посаду. Перепищиця. Але й тут вона не встигала все зробити своєчасно. Цілий день вертілось у голові — чого вона не прочитала, чого вона не знає. З неї підсміхувались. Думали, що вона має коханого, а тому й така розгублена.
Жила вона край міста в одного чоботаря в холодній кімнаті, і нічого не хотіла.
В той вечір Христя ходила по сусідах і прохала „трішки нафти“. Їй ніхто не давав. Тоді вона засмутилась і поплакалась перед чоботарем, що їй не можна буде сьогодні читати. Чоботар резонно зазначив:
— Завжди читати не можна, на легені погано.
А з Христиними легенями й дійсно було щось неладне: кахикала — тихо й сухо.
Христя подивилась на нього ясними очима й пішла до себе.