Із світла спершу нічого не було видно, а потім — так собі. Спати не хотілось.
Дивилась на книжки й уперто думала про нафту.
Десь далеко гавкав собака і, слухаючи його, було чогось сумно.
Ще дивилась на книжки, і захотілось плакати.
Вона ніколи не плакала, а в цей час хотілось. Підвелась. Зняла з етажерки „Економічне учення“ і придивлялась: „Да, воно!“ Положила на стіл…
І от вона почуває, що їй хочеться стати навколішки. До болю хочеться.
… Десь гавкав собака.
Стала. Простягла руки в просторінь, і їй стало солодко.
„Невже я молюсь?“
Підхопилась:
„Кому?“
А в голову: „Економічне учення К. Маркса — К. Кавтського… Завтра прийдете одержите… Сьогодні нема!“
Вона побігла до чоботаря. Там вона випила води й сказала, що вона хора. Потім дивилась, як чоботар забивав цвяхи в підошву й мовчала.
Скоро прийшов і Макс.
— Мені щось вам треба сказати. Ходімте.
Вийшли. Макс оповістив, що сьогодні рішучий день: він скінчить або так, або инакше. Він далі так жити не має сили.
