Нас зустрічає та сама тропічна злива. Я запевняю, що „Три мушкетери“ написав несамовитий Ринальдо Ринальдіні, а професор Канашкін запевняє, що цей твір не належить перу „письменника Ринальдо Ринальдіні, а належить перу французького письменника Гофмана Молодшого, що писав під псевдонімом Дюма (батько)“. Тоді до нас підходить Олесь Досвітній (переступає через калюжу) і каже:
— Драстуйте, товариші! Драстуйте й ви, професоре Канашкін!
— Драстуй! — говоримо ми й ловимо язиками краплі теплої тропічної зливи.
Олесь Досвітній інформує, що він допіру скінчив свій новий твір під такою назвою: „Собор Паризької Богоматери“. Вищеназваний професор виймає олівець і записує: „Олесь Слісаренко написав удосвіта новий твір „Собор Паризької Богоматери“. Потім до нас підходить відомий панфутурист Семенко й одразу ж починає ображати мене дотепами й лаяти за французькі фрази, що я їх вживав у своїх памфлетах: мовляв, це ж французьке парикмахерство. Я з ним погоджуюсь, і таким чином виявляється, що я творив свідоме французьке парикмахерство. Тоді беру „Зустріч трьох“ і питаю:
— А що значить NP, що стоїть над кожним твоїм віршем у цьому збірнику?
— Як що! — каже Семенко. — Це значить кінська сила!
