— Ну, а як би ти намалював сьогоднішній ранок?
— Я сказав би: „був ранок і все було так прекрасно, як голуба… птичка. Знаєте: скок! скок!“
— І все?
— Цього досить; можна в двох словах передати цілу картину.
— А я сказала б так: ти, Хлонько, enfant terrible.
— Прошу не ображати мене!
— Хіба ти зрозумів? — зареготала Майя. — Я ж нарочито і вжила салонної мови, щоб не образити тебе!
Хлоня круто повернувся й пішов до дальньої кручі.
Гинули роси, зник жовтожар. Над рікою випливало сонце й гриміло в простори. Далеко на Ґралтайських Межах кричав санаторійний дурень. І ріка несла цей оклик вниз по течії до моря. Дурень остаточно збожеволів: він до краю налив ріку, він затопив її своїм задушеним криком.
— Чижик-пижик! Все-таки скажи мені… — промовила Майя, коли Хлоня відійшов на декілька кроків, і положила енергійним жестом анархову голову на свої коліна. — Я все-таки не розумію тебе! Чому ти останнього часу такий… я б сказала, розгублений. Може, в тебе єсть якісь тайни?
Анарх подивився в Майїні прищулені очі й побачив у них не то тривогу, не то докуку.
— Тебе, може, дивує те, що я тебе не так зустрів, як бувало раніш?
— А хоч би й це! — нервово кинула Майя.
