вивертаючи гладкий торс: — А завтра не головний лікар, а прийдуть черевички з губздраву. Подивляться вони на санаторій, покуштують мороженого, покрутять носом і скажуть: „Нам цей санаторій не подобається. Значить, ми поїдемо в Крим. Будь ласка, передайте цю записку секретареві губздраву“. І улетить. Тоді санаторій, коли він не дурень, мусить зробити так: написати записку й до першої записки, приложивши цю записку, приложити й камінь, що ним чистять нігті, який теж залишили черевички. А в записці оце: „Посилаємо секретареві губздраву манікюрний камінь і записку, яку залишили черевички. Просимо від себе послати її в Крим. Гадаємо, що це для держави не буде накладно, бо одна людина все одно багато не з'їсть“. Оце і все. І це буде сучасна притча про камінь для нігтів, про секретаря губздраву й про черевички, які поїхали в Крим. „Буде“ — кричить хтось із своєї койки. „Чи не в Карно ти навчилася так язвити?“ — „У нього, друже, у нього!“ — відповідала Унікум. — „Воно-то так, та…“ — „Чого ж ти не договорюєш“? — каже Майя. — Я за тебе договорю. Воно-то так, та треба тобі, Унікум, не забувати й тієї байки, де говориться: „чєм кумушек считать…“ Ну, словом, ти знаєш!“ — І тоді вияснилося, що Майя — хамка. Унікум підбігала до неї й дробила: „Я не розумію, що ти із себе корчиш!
