і тільки. Він таємно всміхнувся й озирнувся навкруги. Набачивши колоду, він сів на ній і сказав, даючи місце для Карно:
— Прошу!
— Що таке? — в свою чергу не зрозумів метранпаж.
— Прошу сісти! Хочу поговорити з вами!
— Ви хочете говорити зі мною?
— Я хочу говорити з вами! — чітко сказав анарх.
Осінні хмари закутали небо, і раптом замжичило. Це так скоро зробилось, що анарх, почувши за коміром краплі холодної води, здивовано подивився на небо. Біля центрального будинку було тихо, майже мертво, ніби санаторій зовсім спорожнів. Так буває за тих скучних днів, коли осінь веде в свій безвихідний тупик. — На конторськім плацу іржали коні, і десь тарахкотіла підвода.
Карно деякий час постояв напроти анарха й несподівано сів біля нього на колоді.
— Слухаю! — сказав він.
— Слухайте! — знову всміхнувся анарх і положив свою руку на метранпажеве коліно: йому знову прийшла мисль, що перед ним безплотна істота.
— Ну? — сказав метранпаж.
— Не ну, а от що, друже! — почав фамільярно анарх. — Як ви гадаєте: про що ми будемо з вами говорити зараз?
— Не знаю!
