— Це, власне, паліятив, — сказав він, — але це, можливо, на деякий час дасть тобі задоволення… Я от що надумав… Як ти гадаєш? Не було б краще тобі, коли б я… одійшов… у двадцять чотири годині… ти знаєш, куди…
Майя здригнула.
— У двадцять чотири годині?
— Так… І це, власне, зовсім не буде офірою для тебе.
— А для чого ж це мені потрібно? — спокійно спитала вона.
Але в її голосі анарх почув і легкий дріж, і сховану радість.
— Як для чого? Ти підеш тоді в охранку й скажеш, що от, мовляв, була така-то людина і… Словом, ти щось там придумаєш. Ти можеш сказати, що мене перехитрила, розкрила мою „провокацію“, і я мусив або втікати (а куди тепер утечеш?), або зробити те, що зробив. Можна навіть найти якісь фальшиві документи, якими ти й докажеш мою провину.
— Ти серйозно говориш?
— Цілком серйозно.
— А в тебе револьвер єсть? — несподівано спитала вона й приставила свій погляд до анархових очей. І в її очах він побачив тваринну радість.
— Револьвера в мене нема, — сказав анарх.
— Так тоді, — і Майя фальшиво засміялась, — я тобі дам свій!
