— Ти гадаєш, що між нами й Францією можна провести паралелю? — спитала вона.
— Так!
— В якому сенсі? — і вона чомусь зло подивилась на мене.
Я сказала. Я говорила, що Велика французька революція страшенно нагадує нашу, що… і т. д.
— Ти говориш, як Ціцерон! — іронічно сказала вона.
— При чому тут Ціцерон? — спитала я.
— А при тому, — раптом занервувалась вона, — що не тобі тикатись із своїм носом… в політику!
— Припустім, я помиляюсь, — спокійно сказала я. — Але хіба я не маю права думати?
Сіроока журналістка мовчки подивилась на мене й пішла в бік. В цей момент нашу групу зупинили: ми вже підійшли до іподрому.
Було море квітів на величезному майдані, і стояв грохот десятка оркестер. На головному плацу піонери й комсомольці робили фізичні вправи. На кількох трибунах оратори виступали з доповідями. Ревли сирени, метушились автомобілі. За півгодини великі групи почали розбиватись на невеличкі гуртки, потім уже блукали й одиночки. Тоді передвижні трупи розкинули передвижні сцени, і на майдані виросло кілька мініятюрних театрів.
Я покинула своїх і пішла блукати. Десь тут я мусила зустріти Чаргара, бо я не припускала, щоб він не вийшов сюди.
