Пам'ятаю, зупинилась біля ларька № 4. Взяла пляшку квасу й пожадливо випила. Потім пішла до екрану малярів. Там художники за п'ять хвилин малювали карикатури діячів революції. Там я й зустрілась із Чаргаром.
Він був веселий і весело стиснув мені руку.
— Сьогодні надзвичайно чудовий ранок! — сказав він.
Я притиснулась до нього, і ми пішли. З годину ми блукали по іподрому, потім рушили в степ. Мені прийшла мисль пожартувати.
— Ти знаєш, — кинула я, — сьогодні ти йдеш зовсім не з дівчиною, а з молодичкою!
— Що ти цим хочеш сказати? — спитав він.
Я зареготала й сказала йому, що я вже вийшла заміж. Він почервонів чомусь і, галантно вклонившись, поцікавився:
— Дозвольте ж тепер запитати, хто ваш чоловік?
— Діловод Кук, — сказала я. — Ти, мабуть, знаєш його?
— Так, я його знаю. Здається… прекрасна людина!
Я певна була, що він не вірить мені й жартує, і тому перейшла на иншу тему, не думаючи робити спростовання.
Ми йшли в морі безсмертників. Праворуч нас летів у небо величезний спис радіо. Пам'ятаю, мені раптом здалося чомусь, що Чаргар під невеличким „градусом“.
