героїчні п'єси для Льолі — для пролеткульту, для инших клубів, де працює тендітна Льоля.
Горбун каже:
— Ізмайле, подивись у вікно.
Товариш Оґре підійшов і подивився у вікно… (Горбун — некрасивий карлик, євнух, без рослини й пом'ятий, але його очі нагадують Голготу, коли йшов легендарний Христос на Голготу).
Горбун задумливо дивиться в присмерк і каже:
— Бачиш? Завше так: паровики чогось суєтяться, шиплять, свистять, гудуть. А навкруги — бруд, грязь… Що це? Не знаєш? А коли паровик, минувши депо, вилітає в степ, він кричить не то радісно, не то журливо: „Гу-гу-у!“… І от недалеко спускають пари: „Чох-чох!“… А я чомусь думаю, що паровик гудить спроволока так: „Ка-пе-бе-у! ка-пе-бе-у!“
І Альоша провів „капебеу“, мов голодний вовк у голоднім і дикім степу.
Льоля сказала:
— Ти, Альошо, фантазьор. От і все.
Товариш Оґре сказав:
— Так, він фантазьор. Але він художник. Це правда: паровик у степу кричить „капебеу“. Я теж думав про це, але я не найшов образа. Ти, Альошо, художник.
Тоді некрасивий карлик іще сказав:
— А пар по насипу стелеться — ви знаєте, чому?.. Коли потяг мчить од семафору — ви знаєте, чому?
