дитину несвоєвременно“, а може й просто не бажаючи випустити з рук цікавого командира, примушена була остаточно піддатися.
— Ай, дівко, — нарешті сказала вона. — Біда мені з тобою! Та, мабуть, прийдеться плюнути на попа… Прости мене, господи, на цьому кощунському слові (бублешниця перехристилася). Іди, мабуть, до ревкому та записуйся там на гражданський брак. Понравився мені твій Серьога і Іван Панасович (Іван Панасович і справді був уже головою ревкому) розпинається за нього. Каже: і командир отлічной і пропаґандист небикновеной.
Варя, „канєшно“, дуже зраділа й побігла до Серьоги. А за кілька днів вона вже перейшла до нього й на кватиру.
Сергій цілий день був на ногах і тільки ввечері приходив до своєї молодої дружини. Але Варя ходила, як божевільна, і їй здавалося, що вона ні на хвилину не розлучається з Серьогою. Її неповторний медовий місяць пройшов, звичайно, під золотом осик і, можна сказати, вже давно пройшов, та Варі він знову прийшов. Варя була занадто гаряча самичка, і ягоди її трохи набухлих грушоподібних грудей також сторожко здригалися, як і кілька місяців тому. Одним словом, світ взяло в тісне коло, і в цьому колі залишився один Сергій. Десь когось розстрілювали, десь (і навіть дуже близько) йшла запекла боротьба, десь напружено клекотіло громадське життя, а
