для Варі існували тільки запашні провінціяльні ночі, що в тривозі мчалися над Богодуховом. Варя зідхала спорзними зідханнями гарячої бистроокої самички і нічого не чула й не бачила.
Так пройшло кілька місяців, кілька солодких надзвичайних місяців.
Але от вітер, що стих було, раптом рвонувся і вогні мало не погашеної пожежі знову зашурмували. Контрреволюційний південь зібрав всі свої останні сили і, підтриманий гарматами англо-французьких рантьє, перейшов у наступ. Офіцерські частини так рішуче й упевнено рушили вперед, що армії робітничо-селянського уряду ніяк не могли вдержати позицій і з боями почали відходити на північ.
Країна насторожилась і захвилювалась. Але тепер захвилювалась посправжньому й Варя. Раніш на зміну влади Варя дивилась дуже просто (мовляв, як же воно за цих буде!), зате тепер вона так просто дивитись не могла. Коли в останній час навіть розмови про рештки генеральских банд — розмови, які загубили свою гостроту, — Варя почала приймати з деякою неохотою, то тепер, побачивши, що недалеке майбутнє багате на серйозні події й обіцяє чимало несподіваних сюрпризів, — тепер вона дуже затривожилась. Правда, Богодухів, як і інші північні райони республіки, жив ще рожевими надіями й тільки по деяких галузях будівництва крадькома (щоб не налякати
