— До ревкому тобі, — незадоволено сказав він, — нічого було й бігати, бо Івана Панасовича не тільки там давно нема, но, можна сказати, і в городі.
— Нема? — скрикнула Варя. — Що ж мені робити, товаришу Матвіє?
— А я ж почом знаю? — суворо кинув старий артилерист. — Ну, говори: почом?.. Чи, може, ти думаєш, що ми до тебе спеціяльну няньку приставимо?
Старий артилерист був дуже незадоволений з Варіної поведінки. Він навіть щось пробурмотів собі під ніс з приводу того, що ще довго, мовляв, Богодухову прийдеться „давати порядок“. Але, будучи по суті добродушною людиною й мало чим відрізняючись від оспіваного в тисячах оповідань та романів типу вояки-добряка, він, поперше, пояснив Варі, що Іван Панасович зараз за містечком, в шанцях, командує тією частиною, що стримує офіцерські банди, і, подруге, наказав їй негайно бігти до полкового обозу, давши їй точну адресу і записку з наказом пристроїти Варю десь біля полкової кухні.
Таким чином Варя й попала в партизанський полк.
В своєму містечкові полк недовго простояв. Відбивався він досить героїчно, але вдержати офіцерські частини не було жодної фізичної можливости. Полк знову зупинився тільки в містечку