полководець за часів Аттіли, — за тих часів, коли ще наука не знала вогнестрільної зброї, але організувати постачання, скажімо, снарядів для полку чи то щось інше організувати в тій же частині — на це Іван Панасович не мав, на жаль, здібностей. Отже, товариш Матвій замислився, а Іван Панасович трусив головою.
В цей момент раптом до столу підскочив один з безвусих партизанів — схвильований, червоний та, можна сказати, радісний, і, звернувшись до Івана Панасовича, скрикнув:
— Уже!
— Що таке „уже“? — спитав Іван Панасович, здивовано подивившись на юнака. — Чи не склад снарядів ти десь намацав?
— Які там снаряди!.. — безнадійно махнув той рукою. — Треба бігти за кушеркою.
Іван Панасович, як і товариш Матвій, ще з більшим здивованням поширили очі на чудакуватого вояку робітничо-селянського уряду.
— За якою там „кушеркою“?.. — мало не одночасно спитали вони.
— А за такою кушеркою, — сказав партизан, — що Варка дитину народила. Цілу ніч мучилась у клуні, і тепер ось народила… Пищить!..
Іван Панасович усміхнувся. Посміхнувся й товариш Матвій. Тоді сказав, значить, товариш Матвій трохи схвильованим голосом і начебто в задумі:
