Подивились у той бік, куди Кажан головою мотнув — нічого нема.
— Так-то, люди… — усміхнувся єхидно дячок і думав про Кажана: „дурень!“
— Недарма амнестію випустили, — казав далі той. — Миритись хочуть. Дзуськи! Хай повернуть тих і те, що в чеку забрали. Правда, Нечипоре? Не дозволимо цього!
Селяни з цікавістю дивилися на Нечипора, а він сидів на дровиняці й пахтів кільцями. Знали його раніш, чули про його діла, і чомусь не вірилось, що це є він. Хотілось підійти й полапати його. Це ж таки була права рука Бурися. А Бурися хто не знає? От уже цілий рік ловлять і нічого не вдіють — як в'юн крутиться.
Кажан ще казав про згоду, хоч його ніхто й не питав.
— Да! Доки не повернуть — миру нема.
— А що ж у тебе, голубчику, забрали? — спитав Кудря.
— Це нам звісно.
— Та я про те кажу, що в тебе нібито й не було нічого?
Засіпався Кажан, а дячок знову єхидно усміхається.
— Ось я тобі покажу, що в мене було, — і зняв одріза.
— Та про мене, голубчику, все одно… — сказав дід Кудря і зблід.
