Але ревізор, ніби нічого не трапилось, взяв її під руку і спокійно промовив:
— Ходімте! Зараз, мабуть, повернемо до берега.
Пароплав і справді брав курс на голу скелю, що біля неї метушилися люди. Скоро він заревів і плавко підійшов до пристані.
— Хто зупиняється в Берестечку? — закричав кондуктор. — Берестечко!
Канати полетіли на берег і пароплав, заклокотавши, зупинився.
Виноградники Берґмана, що до них, висадившись на берег, прямувала кампанія, лежали приблизно на півтори версти від пристані. Дійшли до них за дуже короткий час.
Зустрів сам Берґман, інтеліґентний, гладкий німець. З Бродським він, очевидно, давно вже був знайомий, бо звертався до нього „як до свого друга“ („шкода“, подумала Леся, „що він не знає, як Валя допіру рекомендував його ревізорові“), з редактором Берґман теж, мабуть, зустрічався, але з останнім він тримав себе багато холодніш. Щождо Лесі і Топченка, то він тут же став рекомендувати їм своє Берестечко. Із цієї рекомендації Леся узнала, що предки Берґмана прибули із Швайцарії як фахівці по виноградарству. Їх викликав руський уряд через
