на якесь засідання. Але коли не йде на засідання — лягає трохи відпочити. Увечері, коли субота, Іван Іванович іде з Марфою Галактіонівною і зі своїм другом дома, Методієм Кириловичем, в кінематограф і там дивиться на фільми радянського виробництва. Іван Іванович не визнає конструктивного театру і визнає тільки батально-героїчні та мажорно-реалістичні фільми: вони йому нагадують ті дні, коли він проливав кров за радянську республіку, коли по запорізьких степах мчалась огняна більшовицька кавалерія. Побутово-сатиричних картин мій герой особливо не любить дивитись.
— От нещастя! — каже він, випадково попавши на таку фільму. — Знову міщанська побрякушка! Дивно: така прекрасна епоха, такі героїчні дні, і така, можна сказати, песимістична пустишка!
— Але чим з'ясувати появу такого фільму? — питає Методій Кирилович, беручи під руку Марфу Галактіонівну. — Які тут причини?
Іван Іванович знімає окуляри й протирає їх білосніжною хусткою.
— Причини тут ясні, — неохайно кидає він. — Марксист не може їх не розуміти.
— Ти, очевидно, маєш на увазі Плеханівську формулу? — дуже серйозно питає Марфа Галактіонівна.
— Безперечно! — відповідає Іван Іванович. — Буття визначає свідомість. І потім треба сказати,
