а мати, звісно, поралась сама і страву на стіл подавала, бо вже Марусї не годило ся з посаду уставати. Старости сїли на ослонї, биля стола.
Поки мати страву носила, батько став частовати старостів. Перший староста покоштовав, покрутив головою, поцмокав, та й каже: »Штьо се, сватушка-панушка, за напитки? Скільки ми по сьвіту нї їзжали, а таких напитків і не чували і не видали і не коштовали.«
— Се ми таке для любезних сватів з-за моря придбали, — каже Наум і просить: Ось нуте-ж, усю покушайте. Зверху хороша, а на сподї самий гарний смак!
Випив староста, зморщив ся, закректав, та й каже: »Від сього з-разу почервонїєш, як мак. Глядїте лишень, сватушка-панушка: чи не напоїли ви нас таким, що може й на стїни полїземо?«
— Так що́ се ви на нас з пенею? казав Наум: тут таки, що́ мудре само по собі, а то ще ось-що: ішла баба від Ляхів, та несла здоровя сїм міхів, так ми у неї купили, сїм золотих заплатили, та в напиток пустили.
А староста й каже: »Ну, що́ мудре, то вже справди мудре! А ну, товаришу, попробуй і ти, та й скажи, чи пили ми таке у Туреччинї або хоч і в Нїмеччинї, та і в Рассєї не пивали сїєї.« Випив і другий староста, теж прицмокуючи, і теж примовляв, похваляючи.
Проговоривши усї законниї речи, стали частоватись по-просту, з своїми вигадками, а далї, тільки що стали вечеряти, і обізвались дївчата, що́ Маруся ще за-видна просила до себе на сватаньня, і співали, уходячи у хату, свою пісеньку:
|
Та ти душенько, наша Марєчко! |
