дьомстві, іже ночним уременем, нам возлежащим і сплящим, сії нечестивиї ізходють із домов своїх і воздївше на ся білую сорочку, розпускають власи свої яко вельблюжії; і пришедше до сосїдских і других жителей пребиваний, увходють у кравницю, просто рещи хлїв, і імають тамо крав і доять, і їх, і кротких овечат, і бистроногих кобилиць, і сук злаго собачого ізчадия, і — что реку? — воздояють дряпливих кішок, вредоносних мишей, разтлїнних жаб і усякоє диханиє ползущеє і скачущеє, імущеє млековмістимия устроєния, доять, їм токмо нечестивим ізвісним художеством; і собравше усї сії млека, дияволским обаяниєм претворяють оноє у чари і абиє проізводять усе по своєму намірению, яко-то: викрадають ссущих младенцїв з утроб матерних і влагають у-в ония або жабу, або мишу, або єще і щеня; поселяють вражду і раздор проміж супружнього пребивания, возбуждають любовноє преклонениє у юноші к дїві і от ония к оному, і прочеє зло неудоборекомоє; а паче усього, затворяють хляби небесниї і возпрещають дождеві орошати землю, да погибнет род чоловіческий. Чи понятно вам теперички, добродїю, відкіль сія напасть постиже нашу палестину, яко не імами нї краплї дощу, даже і до днесь? Нуте бо, не позїхайте, та кажіть: чи уразуміли глаголаниє моє?
»А як-же? Хоч і по…зї…хаю, а усе урозумів. Ти отсе менї росказував, що в нас чи дощу нема, чи що?
— Так, так. Но через кого сиє бисть?
»Чи через… жаб, чи… через кого… я щось не розслухав.«
— Та яких там жаб? Через відьом, через відьом, реку вам.
