і піднявсь було по усїм вулицям гомін, біганьня, крик, галас — та й стихло і увесь народ счез, так що нї по хатам нї по вулицям нема нїкогісїнько, мов у шинку на великдень перед утренею. Тільки і чути, що корови, скільки є духу, ревуть, затим що хазяйки не ійдуть їх доїти і не думають виганяти їх до череди; телята по хлївцям, чуючи, що їх матки ревуть, мекають і подають голос, нїби просячись, щоб і їх швидче випускали. Овечки мекекекають; кози собі теж за ними, та тупотять та бігають по загородї, шукають, куди б то вискочити і за собою овечат повести; конї ржуть на усе село, аж луна по зорі ійде. По хлївцям гуси ґеґекають, качки кахкають, квочки кудкудакають, бо усякоє диханиє без чоловічої помощи стражда, а чуючи такий ґвалт, собаки то брехали, а то вже стали вити. Малі дитинята, такі що ще не здужають ходити, лазють круг своєї запертої хати, та учепившись рученятами за приспу, силкуючись підниметь-ся на ноженята, та знайде на приспі скипочку, та узявши у рот і смокче замість кістки, та як стане у руках її поворочувати, не вдержить ся, та — плюсь! впять на долївку, та й заплаче; а тут цуценя ходячи близько, знаєш, і собі голодне, підійде та й облизує йому слїзоньки і край носа, і в ротї язиком вилиже, то тут дитина, не вміючи оборонитись від цуценяти, ще й дужче заголосить, думаючи, що хто-небудь прибіжить його оборонити і обітерти. Так що́-ж бо! хати по усьому містечкові позапирані; вози, плуги, борони, рала, де були з вечера поналагожовані, так собі і стоять; воли, поївши свою соломку і бачачи, що нїхто їх не напова і не запряга, позринали і пійшли собі
