не добіг. От з того часу і став на неї гонитель!
Друга була Химка Рябокобилиха, стар чоловік, замирала на своїм віку; і вже коли в кого що пропаде, то й не думай ійти до ворожки: вона самій умілій брехню задасть, а скаже на того, на кого хоче та на кого сердита. А їй як не вірити, коли вона замиравши бачила, яке на тім сьвітї є мучениє і злодїякам, і табашникам, і брехунам, і мандрйохам; так було кого і до ратуші приведуть, піймавши на бакші з огірками або у коморі з салом, то коли Химка скаже, що не він вкрав, то було зараз і пустять, та приньмають ся за того, на кого Химка скаже, хоч його тогдї і у селї не було. Оттак було сказала раз і на пана Пістряка (що́ то, і старшини не минула!), що буцїм-то він у чоловіка бджоли підрізав. Воно йому так і минуло ся, звісно як писарю, тільки вже він на неї з тії пори нацїлив.
Третя — Явдоха Зубиха, стара, стара та престаренна! Але старі дїди, що́ вже на-силу ноги волочуть, та росказують, що ще як були вони підпарубочими, так вона вже і тогдї така стара була, як і теперички, так що, коли-б не збрехати, було їй лїт сто з роду. І кажуть про неї люде, що вона як у день, то і стара, а як сонце заходить, так вона і молодїє, а у саму глупу північ стане молоденькою дївчинкою, а там і стане старіти ся, і до сход сонця впять стане така стара, як була учора. Так вона як помолодїє, то й надїне білу сорочку, і коси розпустить як дївка, та й пійде доїти по селу коров, овечат, кіз, кобил, собак, кішок, а по болотам жаб, ящериць, гадюк. Уже пак така не здоїть, кого задума! хоч і нї за що і нїчого нема, то вона таки озьме своє. Раз
