пан писар Ригорович читав перед громадою якесь-то предписаниє від начальства і хоч перед-тим днїв з пять кріпко курив, а тут складав добре і вже було по верхам узявсь, як ось і ійде Зубиха, та й глянула на нього — і тільки і всього, що всьміхнулась; так що́-ж? він зараз бумагу об землю, підтикав ся, та й давай веґері скакати перед громадою. Сьміху було такого, що не то що! Та з того часу і став пан Пістряк, тільки хоч трошки погуля, то зараз і пожене химери. Оттака-то була ся Явдоха.
Четверта — Пазька Псючиха, не з-так стара. Так та усе нишком не хвалячись чаклує. Тільки і бачуть її, що як усї полягають спати, а вона й вийде на двір, та й махне рукою; то куди махнула, туди і хмари пійдуть. А хто б то до неї нї прийшов, щоб або поворожила або дала яких лїків, або хоч що-небудь таке, так хоч що́ б їй поклону нї принїс, нїчого і не озьме і каже: »Я нїчого не знаю; ідїть собі геть!« Ну? ну! така-то й не зна!
Пята була Домаха Карлючківна. Як ще з-молоду дївовала, так така була хороша, що й росказати не можно. Зростом собі невеличка: хоч у яку хату війде, то головою стелї достане; суха та цибата, на голові волосься як на кужелї вовна, а коли роззявить рот, так і лопата улїзе; нісочок як у рябця, а як дивить ся з Конотопа очицями, так одним у Київ, а другим у Білогород, та й ті мов сметаною залїплені, а личком біленька, як чумацька сорочка, та ще к тому мов граблями уся твар їй подряпана. От з такою-то красою дївовала вона, дївовала; перш жадала поповичів, далї спустила на писарів з ратуші, забажала опісля вже і хлїбороба, так ба! і личман не ди-
