Прийшла Маруся до дому; батечку! весела, моторна, і говорить, і росказує, і пораєть-ся за трйох, так що мати, дивлячись на неї, аж повеселїйшала і їй полегшало. Хотїла було сваритись на дочку, за-чим довго проходила, так та-ж як узяла около неї леститись і приговорювати і розважати її, а сама піч топити, зїльля кришити, горшки наставляти, так що горить у неї дїло.
Не вспіла мати оглянутись, вже у Марусї і готов обід; сїла, ручки зложила, і знай матері росказує, як-то їй добре було іти на базар холодком, що́ бачила на містї, як торговалась, як куповала, і кого бачила, і з ким говорила, і яка проява лучилась, усе, усе, до послїднього раз по пять росказовала; тільки про Василя нї чичирк! Вона б то й хотїла матері росказати, та не знала, з якого кінця узятись, та й подумала: нехай-же спитаюсь у Василя; він мене навчить, як про се росказати.
Прийшов і старий Наум; обіда і дума: »З-роду Маруся такого мудрого борщу не варила, як сьогодня; і мясо добре спечене, і усе таки гаразд, а лучше усього, що сама така веселенька і усе вигадує і жартує.« Далї і каже Настї: »Бач, я-ж казав, що не треба нї злизовати нї шептати, само минеть-ся.«
Після обід чи прибрала Маруся, чи не прибрала, мерщій вхопила глечичок, та й каже: »Піду ж я, мамо, назбираю вам суниць; там таких багацько на базарі було, і наші дївчата горшечками так і носють. І вам назбираю, і може де-що і продам.« Ще мати їй нїчого на се і не
