Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/100

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


20.Латин цей, хоть не дуже близько,
А все Олимпським був рідня,
Не кланявся нікому низько,
Для його все була бридня.
Мерика, кажуть, його мати,
До Фавна стала учащати
Та і Латина добула.
Латин дочку мав чепуруху,
Проворну, гарну і моргуху,  — 
Одна у нього і була.

21.Дочка була зальотна птиця
І ззаду, спереду  —  кругом;
Червона, свіжа, як кислиця,
І все ходила павичом.
Дородна, росла і красива,
Приступна, добра, неспесива,
Гнучка, юрлива, молода;
Хоть хто на неї ненароком
Закине молодецьким оком,
То так її і вподоба.

22.Таке дівча  —  кусочок ласий,
Заслинишся, як глянеш раз:
Що ваші гречеські ковбаси,
Що ваш первак грушевий квас!...
Завійниця од неї вхопить,
На голову насяде клопіт,
А може тьохне і не так:
Поставить рогом ясні очі,
Що не доспиш петрівськой ночі,  — 
Те по собі я знаю сам...

23.Сусідні хлопці женихались
На гарну дівчину таку,
І сватать деякі питались,
Які хотіли, щоб смаку
В Латиновій дочці добиться,
Царя приданим поживиться,
Геть, геть  —  і царство за чуб взять.
Но ненечка її Амата,
В душі своїй була строката:
Не всякий їй любився зять.

78