Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/99

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана


16.Еол молебнем вдовольнився
І вітрів зараз одвернув,
Троянський плав перемінився,
Еней буть звірем увильнув.
Ватага вся повеселіла,
Горілка з пляшок булькотіла,
Ніхто ні краплі не пролив;
Потім взялися за весельця
І пригребнули всі од серця,
Мов би Еней по почті плив.

17.Еней по човну похожая,
Роменський тютюнець курив,
На всі чотирі розглядая,
Колиб чого не пропустив.
„Хваліте,  —  крикнув,  —  братця, Бога,
„Гребіте дужче яко-мога,
„От Тибр перед носом у нас!
„Ця річка Зевсом обіщана
„І з берегами нам оддана.
„Греби!... от закричу  —  шабас!“

18.Гребнули раз, два, три, чотирі,
Як на  —  у берега човни!
Троянці наші чуприндирі
На землю скіць  —  як там були!
І зараз стали розкладатись,
Копати, строїть, ташуватись,
Мов їм під лагер суд одвів.
Еней кричить: „моя тут воля!
„І скільки оком скинеш поля  — 
„Скрізь геть настрою городів!...“

19.Земелька ця була латинська,
Завзятий цар в ній був Латин,
Старий скупиндя  —  скурвасинська:
Дріжав, як Каїн, за алтин.
А также всі його підданці,
Носили латані галанці,
Дивившись на свого царя;
На гроші там не козиряли,
А в кітьки крашанками грали,  — 
Не візьмеш даром сухаря.

 

77