Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/109

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


56.Латин старий і полигався
З Енеєм нашим молодцем,
Еней і зятем називався,  — 
Но діло краситься кінцем!..
Еней по щастю без поміхи
Вдавався в жарти, ігри, сміхи,
А о Юноні і забув,
Його котора не любила,
І скрізь за ним, де був, слідила,
Нігде од неї не ввильнув.

57.Іриса цьохля проклятуща,
Завзятіша од всіх брехух,
Олимпська мчалка невсипуща,
Крикливіша із щебетух  — 
Прийшла Юноні розказала,
Енея як Латинь приймала,
Який між ними єсть уклад:
Еней за тестя мав Латина,
А цей Енея  —  як за сина,
І у дочки з Енеєм лад.

58.„Еге!  —  Юнона закричала:
„Поганець як же розібрав!
„Я нарошно йому спускала,
„А він і ноги розіклав!
„Ого! провчу я висікаку
„І перцю дам йому, і маку,
„Потямить, якова-то я!..
„Проллю троянську кров, латинську,
„Змішаю Турна скурвасинську,  — 
„Я наварю їм кісіля!..“

59.І на! через штафет к Плутону
За підписом своїм приказ:
Щоб фурію він Тезифону
Послав к Юноні той же час;
Щоб ні в берлині, ні в дормезі,
І ні в ридвані, ні в портшезі,
А біглаб на перекладних;
Щоб не було в путі препони,
Тоб заплатив на три прогони,
Щоб на Олимп вродилась в миг.

87