Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/110

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


60.Прибила фурія із пекла,
Яхидніша од всіх відьом,
Зла, хитра, злобная, запекла,
Робила з себе скрізь содом.
Ввійшла к Юноні з ревом, стуком,
З великим тріском, свистом, гуком,
Дробила об собі лепорт,
Як-раз її взяли гайдуки
І повели в терем під руки,
Хоть так страшна була, як чорт.

61.„Здорова, люба, мила доню!“
Юнона в радощах кричить:
„До мене швидче, Тезифоню!
І цілувать її біжить.
„Сідай, голубко!.. як ся маєш?..
„Чи пса троянського ти знаєш?
„Тепер к Латину завітав
„І крутить там, як в Карфагені!...
„Достанеться дочці і нені,
„Латин щоб в дурні не попав.

62.„Ввесь знає світ, що я незлобна,
„Людей губити не люблю;
„Но річ така богоугодна,
„Коли Енея погублю.
„Зроби ти похорон з весілля,
„Задай ти добре всім похмілля,
„Хоть би побрали всіх чорти.
„Амату, Турна і Латина,
„Енея, гадового сина  — 
„Пужни по своєму їх ти!“

63.„Я наймичка твоя покорна,“
Ревнула фурія, як грім:
„На всяку хіть твою неспорна,
„Сама Троянців всіх поїм;
„Амату з Турном я з'єднаю
„І цим Енея укараю,
„Латинуж в тімя дур пущу;
„Побачать то боги і люде,
„Що з сватання добра на буде,
„Всіх, всіх в шматочки потрощу.“

88