|
64.І перекинулась клубочком,
Кіть-кіть з Олимпа, як стріла;
Як йшла черідка вечерочком,
К Аматі шусть — як там була!
Смутна Амата пірря драла,
Слізки ронила і вздихала,
Що Турн-князьок не буде зять;
Кляла Лавинії родини,
Кляла кумів, кляла хрестини,
Та щож? — против ріжна не прать!
65.Яга під пелену підкравшись,
Гадюкой в серце поповзла,
По всіх куточках позвивавшись,
В Аматі рай собі найшла.
В отравлену її утробу
Наклала злости, мов би бобу, —
Амата стала не своя:
Сердита лаяла, кричала,
Себе, Латина проклинала
І всім давала трипгія.
66.Потім і Турна навістила
Пресуча, лютая яга
І із цього князька зробила
Енею лишнього врага.
Турн по воєнному звичаю,
З горілкою напившись чаю,
Сказать по-просту — пяний спав.
Яга тихенько підступила
І люте снище підпустила,
Що Турн о тім не помишляв.
67.Йому, бач, сонному верзлося,
Буцім Анхизове дитя,
З Лавинією десь зійшлося
І женихалось не шутя:
Буцім з Лависей обнімався,
Буцім до пазухи добрався,
Буцім і перстень з пальця зняв;
Лавися перше мов пручалась,
А послі мов угамувалась,
І їй буцім Еней сказав:
|
