Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/113

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


72.І зараз лист послав к Енею,
Щоб вийшов битись сам-на-сам,
Помірявсь силою своєю,
Достав од Турна по усам;
Хоть на киї, хоть кулаками,
Поштурхатись попід боками,
Або побитись і на смерть.
А также пхнув він драгомана
І до латинського султана,
Щоб і цьому мордаси втерть.

73.Яхидна фурія раденька,
Що по її все діло йшло;
До людських бід вона швиденька
І горе миле їй було.
Махнула швидко до Троянців,
Щоб цих латинських постоянців
По своєму осатанить.
Тоді Троянці всі з хортами
Збірались їхать за зайцями,
Князька свого повеселить.

74.Но  —  „горе грішникові сущу“,
Так київський скубент сказав:
„Благих діл вовся не імущу!“..;
Хто божії судьби пізнав?
Хто де не дума, там ночує,
Хотів де бігти, там гальмує,  — 
Так грішними судьба вертить!
Троянці сами то пізнали,
З малої речі пострадали,
Як то читатель сам уздрить.

75.Поблизь троянська кочивання
Був на одльоті хуторок,
Було в нім щупле будування,
Ставок був, гребля і садок.
Шила Аматина там нянька,
Не знаю  —  жінка, чи панянка,
А знаю, що була стара,
Скупа, і зла, і воркотуха,
Наушниця і щебетуха,
Давала чиншу до двора:

91