Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/115

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


80.Осатаніла вража баба
І крикнула, як на живіт,
Зробилась зараз дуже слаба,
Холодний показався піт,
Порвали маточні припадки,
Істерика і лихорадки,
І спазми жили потягли;
Під ніс їй клали ассафету
І теплую на пуп сервету,
Іще клістир з ромну дали.

81.Як тільки к памяті вернулась,
То зараз галас підняла;
До неї челядь вся сунулась
Для дива, як ввесь світ кляла;
Потім схвативши головешку
І вибравшись на добрую стежку,
Чкурнула просто до Троян  — 
Всі куріні їх попалити,
Енея заколоть, побити
І всіх троянських бусурман.

82.За нею челядь покотила,
Схвативши хто що запопав:
Кухарка чаплію вхопила,
Лакей тарілками шпурляв,
З рублем там прачка храбрувала,
З дійницей ричка наступала,
Гуменний з ціпом скрізь совавсь;
Тут рота косарів з гребцями
Йшли битись з косами, з граблями,  — 
Ніхто од бою не цуравсь.

83.Но у троянського народу
За шаг алтина не проси;
Хто москаля об'їхав зроду?
А займеш  —  ноги уноси!...
Завзятого Троянці кшалту,
Не струсять нічийого ґвалту
І носа хоть кому утруть.
І няньчину всю рать розбили,
Скалічили, розпотрошили
І всіх в тісний загнали кут.

93