Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/116

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


84.В сіє то нещасливе время
І в самий штурхобочний бой,
Троянське і латинське племя
Як умивалося мазкой  — 
Прибіг гінець з письмом к Латину,
Нерадісну привіз новину:
Князь Турн йому війну писав 1
Не в пир, бач, запрошав напитись,
А в поле визивав побитись;
Гінець і на словах додав:

85.„Царю Латине неправдивий!
„Ти слово царськеє зламав;
„Зате узол дружелюбивий
„Навіки з Турном розірвав.
„Од Турна шмат той однімаєш
„І в рот Енеєві соваєш,
„Що Турнові сам обіщав.
„Виходь же завтра навкулачки,
„Відтіль полізеш, мабуть, рачки,
„Бодай і лунь щоб не злизав.“

86.Не так розсердиться добродій,
Коли пан возний позов дасть,
Не так лютує голий злодій,
Коли не має що украсть  — 
Як наш Латин тут розгнівився
І на гінця сього озлився,
Що губи з серця покусав.
І тільки одповідь мав дати
І гнів царський свій показати,
Посол щоб Турнові сказав  — 

87.Як виглянув в вікно зненацька,
Прийшов Латин в великий страх:
Побачив люду скрізь багацько
По улицях і всіх кутках.
Латинці перлися товпами,
Шпурляли вгору всі шапками,
Кричали в голос на ввесь рот:
„Війна! війна против Троянців!...
„Ми всіх Енеєвих поганців
„Побєм,  —  іскореним їх род.“

94