Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/123

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


112.Коли жінки де замішались
І їм ворочати дадуть,
Коли з розказами втаскались
Та пхикання ще додадуть,  — 
Прощайсь на-вік тоді з порядком,
Пішло все к чорту неоглядком:
Жінки поставлять на своє!
Жінки! колиб ви більше їли,
А меньш пащикувать уміли,
Булиб в раю ви за сіє!

113.Як Тури біснується, лютує,
В сусідні царства шле послів,
Чи хто із них не порятує
Против троянських злих синів;
Коли Латин од поєдинків
Сховавсь під спід своїх будинків
І ждав, що буде за кінець;
Коли Юнона скрізь літає,
Всіх на Енея навертає
Весільний збить з його вінець:  — 

114.Гуде в Латії дзвін віщовий
І гасло всім к війні дає,
Щоб всяк Латинець був готовий
К війні, в яку їх злість веде.
Там крик, тут галас, там клепало,
Тісниться люд і все тріщало...
Війна в кровавих ризах тут;
За нею рани, смерть, увічча,
Безбожність і безчоловічча
Хвіст мантії її несуть.

115.Була в Латії синагога
Збудована за давніх літ
Для Януса сердита бога,
Которий дивних був приміт:
Він мав на голові дві тварі,
Чи гарнії були, чи харі  — 
Об тім Виргилій сам мовчить;
Но в мирне время запирався,
Колиж із храма показався,
Як-раа війна і закипить.

101