Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/124

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


116.По дзвону вся Латинь сунула
До храма, з криком всі неслись,
І навстяж двері одімкнула,
І Янус вибіг, як харциз.
Воєнна буря закрутила,
Латинське серце замутила,
Завзятість всякого бере;
„Війни, війни!“ кричать, бажають,
Пекельним пламенем палають
І молодеє, і старе.

117.Латинці військо хоть зібрали,
Та требаж к війську должностних,
Якіб на щотах класти знали,
Які письменніші із них.
Ужеж це мусить всякий знати,
Що військо треба харчувати
І воїн без вина  —  хомяк.
Без битой голої копійки,
Без сей прелестниці-злодійки,
Не можна воювать ніяк.

118.Були златії дні Астреї
І славний був тоді народ:
Міняйлів брали в казначеї,
А фиглягл писали щот;
К роздачі порції  —  обтекар,
Картьожник  —  хлібний добрий пекар,
Геваль дигером був шинкар,
Вожатими  —  сліпці, каліки,
Ораторами  —  недоріки,
Шпигоном  —  з церкви паламар.

119.Всього не можна описати,
В Латії що тоді було:
Уже зволялися читати,
Що в голові у них гуло.
К війні хватались, поспішались,
І сами о світі не знались,
І все робили назворот:
Що строїть треба, те ламали,
Що треба кинуть, те ховали,
Що класть в кишеню, клали в рот.

102