Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/125

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


120.Нехай турбуються Латинці,
Готовлються протнв Троян,
Нехай видумують гостинці
Енею нашому в ізян,  — 
Загляньмо, Турн що коверзує,
Троянцям рать яку готує,
Бо Тури і сам дзіндзівер-зух!
Коли чи пє  —  не проливає,
Коли чи бє  —  то вже влучає,
Йому людей давить, як мух!

121.Та й видно, що не був в зневазі,
Бо всі сусідні корольки
По просьбі, мов би по приказі,
Позапаляючи люльки,
Пішли в поход з своїм народом,
З начинням, потрухом і плодом,
Щоб Турнові допомагать  — 
Не дать Енеєві женитись,
Не дать в Латії поселитись,
К чортам Енейців всіх послать.

122.Не хмара сонце заступила,
Не вихор порохом вертить,
Не галич чорна поле вкрила,
Не буйний вітер це шумить:
Це військо йде всіма шляхами,
Це ратне брязкотить збруями,
В Ардею  —  город поспіша.
Стовп пороху під небо вється,
Сама земля, здається, гнеться,  — 
Енею! де тепер душа?

123.Мезентій наперед Тирренський
Пред страшним воїнством гряде,
Було полковник так Лубенський
Колись к Полтаві полк веде
Під земляні Полтавські вали,
Де Шведи голови поклали,
Полтаву-матушку спасать;
Пропали Шведи тут прочвари,
Пропав і вал  —  а булевари
Досталось нам тепер топтать.

103