|
72.У главной башти на сторожі
Стояли Евріал і Низ;
Хоть молоді були, та гожі
І кріпкі, храбрі, як харциз;
В них кров текла хоть не троянська,
Якась чужая — бісурманська,
Та в службі вірні козаки.
Для бою їх, спіткав прасунок,
Пішли к Енею на вербунок;
Булиж обидва земляки.
73.„А що як, викравшись помалу,
„Забратися в рутульський стан?“
Шептав Низ в ухо Евріалу:
„То каші наварилиб там!...
„Тепер вони сплять з перепою,
„Не дриґне ні один ногою,
„Хоть всім їм горла переріж.
„Я думаю туди пуститься,
„Перед Енеєм заслужиться
„І сотню посадить на ніж.“
74.„Як — сам? мене оставиш?“
Спитався Низа Евріал:
„Ні! перше ти мене удавиш,
„Щоб я од земляка одстав!
„Від тебе не одстану зроду,
„3 тобою рад в огонь і в воду,
„На сто смертей піду з тобой.
„Мій батько був сердюк опрічний,
„Мовляв — нехай покой му вічний: —
„Умри на полі, як герой.“
75.„Пожди і пальцем в лоб торкнися“,
Товаришові Низ сказав:
„Не все вперед — назад дивися,
„Ти з лицарства глузд потеряв.
„У тебе мати єсть старая,
„Без сил і в бідності, слабая,
„То і повинен жить для ней:
„Одна оставшись без приюту,
„Яку потерпить муку люту,
„Таскавшись між чужих людей!
|
