Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/146

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


68.„Ребятушки,  —  кричав,  —  постійте!
„Цеж ласка божая я для нас;
„Одкиньте страх і не робійте,
„Прийшлось сказать Енею: пас!...
„Чого вогнем ми не спалили,
„То боги все те потопили,
„Тепер Троянці в западні.
„Живцем в землі їх загромадим,
„Разком на той світ одпровадим,
„Богів це воли, вірте мні.“

69.Великії у страха очі...
Вся рать неслась, хто швидче зміг.
Назад вертатись неохочі,
Всі бігли, аж не чули ніг.
Оставшись Тури один маячив,
Нікого вкруг себе не бачив,
Стьогнув зикратого хлистом.
І шапку на очі насунув,
Бо всі лопатки в лагер дунув,
Що коник аж вертів хвостом.

70.Троянці ізза стіп дивились,
Пан Тури як з військом тягу дав;
Перевертням морським чудились,
На добре всяк те толкував.
Но Турнові не довіряли,
Троянці правило це знали:
В війні з врагами не плошай:
Хоть утіка  —  не все женися;
Хоть мов і трусить  —  стережися:
Скиксуєш раз  —  тоді прощай!

71.Для ночі вдвоє калавури
На всіх поставили баштах,
Ліхтарні вішали на шнури,
Ходили рунди по валах.
В обозі Турна тихо стало
І тільки-тільки що блищало
Од слабих блідних огоньків.
Браги троянські почивали,
Од трусів вилазки не ждали;
Оставмож цих хропти соньків.

124