108.На перву Рутулян попитку
Троянці так дали в одвіт,
Що Турн собі розчухав литку,
Од стиду скорчило живіт.
Звелів з досади, гніву, злости,
На глум підняти мертві кості,
На щогли голови наткнуть
Нещасних Низа з Евріалом
Перед самим троянським валом,
Щоб цим врагів своїх кольнуть.
109.Троянці зараз одгадали,
Чиї то голови стремлять;
Од жалю сльози попускали,
Таких лишившись парубят.
Об мертвих вість скрізь пронеслася,
Вся рать троянська потряслася
І душі смутку предались.
Як мати вість таку почула,
То тільки вічно не заснула.
Бо зуби у неї стялись.
110.А одійшовши, в груди билась,
Волосся рвала з голови,
Ревла, щипалася, дрочилась,
Мов ум змішався у вдови;
Побігла з криком вокруг вали
І голову коли пізнала
Свого синочка Евруся,
То на валу і розплаталась,
Кричала, ґедзалась, качалась,
Кувікала, мов порося.
111.І диким голосом завила:
„0 сину! світ моїх очей!
„Чи яж тебе на те родила,
„Щоб згинув ти од злих людей?
„Щоб ти мене — стару, слабую,
„Завівши в землю цю чужую,
„На вічний вік осиротив?
„Моя ти радість і одрада,
„Моя заслона і ограда, —
„Мене од всіх ти боронив.
134
