Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/155

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


104.Як искра пороч запаливши,
Сама з ним вкупі пропада  — 
Так Низ Волсентія убивши,
І сам лишився живота;
Бо всі на його і напали,
На смерть звертіли і зімяли
І голову зняли з плечей.
Так кончили жизнь козарлюги,
Зробивши славнії услуги
На вічність памяти своєй.

105.Латинці зараз ізробили
Аби-як мари із дрючків;
На них Волсента положили
І понесли до земляків.
А буйні голови поклали
В мішок і теж з собой помчали,
Мов пару гарних дубівок.
Но в лагері найшли різниці,
Лежали битих мяс копиці,
Печінок, легкого, кишок.

106.Як тільки що восток зардівся,
Світилка Фебова зійшла  — 
То Турн тоді уже наївся,
Упять о битві помишляв.
Велів тревогу бить в клепало,
Щоб військо к бою виступало  — 
Оддать Троянцям з баришком
За зроблену вночі потіху;
Для більшогож з Троянців сміху
Велів взять голови з мішком.

107.Свогож держася уговору,
Троянці в кріпості сидять,
Забилися, мов миші в нору,
Лукаву кішку як уздрять.
Но дать одпор були готові
І до остатней каплі крови
Свою свободу боронить
І нову Трою защищати,
Рутульцям перегону дати
І Турна лютість осрамить.

133