100.Вслід за конєм стрілу пускає
І просто Тагові в висок,
Душа із тіла вилітає,
На жовтий пада труп пісок.
Волсент утратив воїв пару,
Клене невидимую кару
І в ярості, як віл, реве:
„За кров Сульмонову і Тага
„Умрещ, проклята упиряга!
„За ними вслід пошлю тебе."
101.І замахнувсь на Евріала,
Щоб знять головку палашем;
Тут храбрість Низова пропала,
І серце стало кулішем.
Біжить, летить, кричить що сили
„Пеккатум робиш, фратер милий,
„Невинному морс задаєш:
„Я стультус, лятро, розбишака.
„Неквіссімус і гайдамака;
„Постій! невинную кров ллєш.“
102.Но замахнувшись, не вдержався —
Волсент головку одчесав;
Головка мов кавун качався;
Язик невнятно белькотав.
Уста коральні посиніли,
Румяні щоки поблідніли,
І білий цвіт в лиці пожовк;
Закрилися і ясні очі,
Покрились тьмою вічной ночі,
На віки милий глас умовк.
103.Уздрівши Низ труп Евріала,
Од ярости осатанів;
Всіх злостей випустивши жала,
К Волсенту просто полетів.
Як блискавка проходить тучу,
Він так пробіг врагів між кучу
І до Волсента докосивсь;
Схватив його за чуб рукою,
Меч в серце засадив другою,
Волсент і духу тут пустивсь.
132
